Часто буває таке, що ми приходимо до точки неповернення. Наші тіла можуть бути змученими, наш дух пригніченим, і наше життя здаватися безнадійними.
В Першому посланні до Солунян 0312 Павло молився за навернених солунян, щоб Господь їх примножив та збагатив любов один до одного та до всіх людей. Основою нашої любові один до одного в Тілі Христовому є наше взаємне єднання з Ним через хрищення Святим Духом, у якому всі ми, як віруючі, є причасниками (Євр.0604). Коли ми визнаємо наш союз у Христі, тоді Божа праведність в Ньому спонукає нас любити один одного, незважаючи на характери, симпатії та антипатії.
Але як щодо любові до всіх людей? На чому ми це ґрунтуємо? Ми ґрунтуємо нашу любов до всіх чоловіків, жінок, підлітків і дітей на факті необмеженого спокутування, яке робить усіх людей придатними до спасіння. Ми сприймаємо всіх спасенних як "у Христі" і, отже, як нових творінь (2Кор.0517); однак ми повинні розглядати всіх, хто не спасенний, як кандидатів на спасаючу благодать Христа (Тит.0211), тому що Він є ублаганням не лише за наші гріхи, але "за гріхи всього світу" (1Ів.0202). Ісус за Божою благодаттю скуштував смерть за кожну людину (Євр.0209). Отже, ми зобов’язані любити всіх людей і виявляти їм Євангеліє (1Пт.0112), яка є самою Божою силою на спасіння (Рим.0116). Отець дійсно бажає, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання правди (1Тим.0204).
