СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Зроблю його сильним (Я піднесу його високо), бо знає ім’я Моє він." (Пс.9114)

Чи говорить Господь це мені? Так, якщо я пізнав Його ім’я. Благословенний Господь, я не чужий для Нього. Я випробував Його, перевірив, пізнав, і тому довіряю Йому. Я знаю Його ім’я як Бога, Який ненавидить гріх, бо Його Дух переконав мене, що Він ніколи не буде поблажливим до зла. Але я також знаю Його як Бога, Який прощає гріх у Христі Ісусі, бо Він простив мені всі провини. Його ім’я — Вірність, і я знаю це, бо Він ніколи не залишав мене, хоч би як множилися мої труднощі.

Це знання є даром благодаті, і Господь робить його підставою для ще одного дару благодаті — піднести мене на висоту. Це благодать на благодать. Зауважмо: коли ми самі піднімаємося на висоту, це становище може бути небезпечним; але коли Господь підносить нас туди, воно є безпечним. Він може піднести нас до великої корисності, до глибокого духовного досвіду, до успіху в служінні, до провідництва серед працівників, до батьківського місця серед малих дітей Божих. А якщо не так, то Він може піднести нас на висоту через близьке спілкування з Ним, ясне духовне бачення, святу перемогу та благодатне передчуття вічної слави. Коли Бог підносить нас, сам сатана не може скинути нас додолу. О, нехай це буде нашим випадком протягом усього цього дня!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом." (Втор.2813)

Якщо ми слухаємося Господа, Він зробить так, що навіть наші противники побачать, що Його благословіння перебуває на нас. Хоч це й обітниця закону, вона залишається дійсною для Божого народу; адже Ісус зняв прокляття, але утвердив благословіння.

Святі покликані бути провідниками серед людей через святий вплив: вони не повинні бути "хвостом", який тягнуть туди й сюди інші. Ми не маємо піддаватися духові віку, а змушувати вік віддавати шану Христу. Якщо Господь з нами, ми не будемо лише просити терпимості до релігії, але ми прагнутимемо, щоб вона посіла престол суспільства. Хіба Господь Ісус не зробив Своїх людей священниками? Отже, вони повинні навчати, а не вчитися від філософій невіруючих. Чи ж не зроблені ми в Христі царями, щоб царювати на землі? Як тоді ми можемо бути рабами звичаїв чи залежними від людської думки?

Чи зайняв ти, дорогий друже, своє справжнє місце для Ісуса? Надто багато хто мовчить через невпевненість, якщо не через страх. Чи маємо дозволити, щоб ім’я Господа Ісуса залишалося в тіні? Чи повинна наша релігія тягнутися позаду, мов хвіст? Чи ж не має вона радше вести вперед і бути керівною силою — і для нас самих, і для інших?

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь." (Єр.3134)

Справді, хоч би чого іншого ми не знали, ми знаємо Господа. Сьогодні ця обітниця є правдивою в нашому досвіді, і вона немала. Найменший віруючий серед нас знає Бога в Ісусі Христі. Не так повно, як ми бажаємо, але все ж істинно і реально ми знаємо Господа. Ми не лише знаємо доктрини про Нього — ми знаємо ЙОГО. Він є нашим Отцем і нашим Другом. Ми особисто знайомі з Ним. Ми можемо сказати: "Господь мій і Бог мій" (Ів.2028). Ми перебуваємо в близькому спілкуванні з Богом і проводимо багато щасливих митей у Його святій присутності. Ми вже не чужі для нашого Бога, але таємниця Господа відкрита нам.

Це більше, ніж могла навчити нас природа. Плоть і кров не відкрили нам Бога. Ісус Христос відкрив нашим серцям Отця. Якщо ж Господь дав нам пізнати Себе, хіба це не є джерелом усякого спасаючого пізнання? Пізнати Бога — це вічне життя (Ів.1703). Щойно ми приходимо до пізнання Бога, маємо доказ того, що ожили для нового життя. О душе моя, радій цьому пізнанню і благословляй свого Бога весь цей день!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен