СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Молитва невинних Його уподоба." (Пр.1508)

Це майже як обітниця, бо проголошує теперішній факт, який залишатиметься незмінним у всі віки. Бог має велике задоволення в молитвах праведних людей; Він навіть називає їх Своєю уподобою. Нашою першою турботою має бути праведність, невинність. Не схиляючись ні в той, ні в інший бік, залишаймося прямими: не викривленими хитрістю і не зламаними, піддаючись злу, будьте праведними у суворій цілісності та прямоті. Якщо ж ми почнемо хитрувати й ухилятися, то залишимося покладатися лише на себе. Якщо підемо кривими шляхами, то виявимо, що не можемо молитися, а якщо й робитимемо вигляд, що це робимо, то наші молитви будуть закриті для небес.

Чи йдемо ми прямою дорогою, виконуючи відкриту волю Господа? Тоді молімося багато і з вірою. Якщо наша молитва є Божою уподобою, не обмежуймо Його в тому, що приносить Йому задоволення. Він не звертає уваги на граматику, метафізику чи риторику молитви — у всьому цьому люди можуть зневажати її. Але Він, як Отець, радіє лепету Своїх дітей, заїканню Своїх новонароджених синів і дочок. Чи не повинні й ми насолоджуватися молитвою, якщо Господь тішиться нею? Ходімо до престолу знову й знову. Господь дає нам достатньо причин для молитви, і ми повинні дякувати Йому за це.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом." (Втор.2813)

Якщо ми слухаємося Господа, Він зробить так, що навіть наші противники побачать, що Його благословіння перебуває на нас. Хоч це й обітниця закону, вона залишається дійсною для Божого народу; адже Ісус зняв прокляття, але утвердив благословіння.

Святі покликані бути провідниками серед людей через святий вплив: вони не повинні бути "хвостом", який тягнуть туди й сюди інші. Ми не маємо піддаватися духові віку, а змушувати вік віддавати шану Христу. Якщо Господь з нами, ми не будемо лише просити терпимості до релігії, але ми прагнутимемо, щоб вона посіла престол суспільства. Хіба Господь Ісус не зробив Своїх людей священниками? Отже, вони повинні навчати, а не вчитися від філософій невіруючих. Чи ж не зроблені ми в Христі царями, щоб царювати на землі? Як тоді ми можемо бути рабами звичаїв чи залежними від людської думки?

Чи зайняв ти, дорогий друже, своє справжнє місце для Ісуса? Надто багато хто мовчить через невпевненість, якщо не через страх. Чи маємо дозволити, щоб ім’я Господа Ісуса залишалося в тіні? Чи повинна наша релігія тягнутися позаду, мов хвіст? Чи ж не має вона радше вести вперед і бути керівною силою — і для нас самих, і для інших?

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Не будеш боятися наглого страху, ні бурі безбожних, як прийде, бо твоєю надією буде Господь, і Він пильнуватиме ногу твою, щоб вона не зловилась у пастку!" (Пр.0325-26)

Коли Бог чинить суди, Він не хоче, щоб Його люди були стривожені. Він виходить не для того, щоб шкодити, а щоб захищати праведних.

Він бажає, щоб вони виявляли мужність. Ми, які насолоджуємось Божою присутністю, повинні показувати самовладання. Оскільки Сам Господь може прийти раптово, ми не повинні дивуватися нічому несподіваному. Спокій серед бурі й шуму раптових лих — це дорогоцінний дар Божої любові.

Господь хоче, щоб Його вибрані мали розрізнення, щоб вони могли побачити, що загибель нечестивих — це не справжнє лихо для всесвіту. Сам гріх є злом; а покарання, що слідує за ним, є ніби сіллю, яка зберігає суспільство від розкладання. Ми повинні значно більше жахатися гріха, який заслуговує пекла, ніж самого пекла, яке є наслідком гріха.

Так само Божі люди мають виявляти великий спокій духу. Сатана і його зміїне потомство сповнені підступності; але ті, хто ходить з Богом, не будуть впіймані в їхні хитрі тенета. Іди вперед, віруючий в Ісуса, і нехай Господь буде твоєю надією.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен