СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам: переможець не буде пошкоджений від другої смерті." (Об.0211)

Першу смерть ми мусимо пережити, якщо тільки Господь раптово не прийде до Свого храму. Тож будьмо готові до неї, очікуючи без страху, адже Ісус перетворив смерть із похмурої печери на прохід, що веде до слави.

Боятися слід не першої, а другої смерті; не розлуки душі з тілом, а остаточного відділення всієї людини від Бога. Оце і є справжня смерть. Вона вбиває всякий мир, радість, щастя, надію. Коли Бога немає — немає нічого. Така смерть набагато гірша, ніж просто перестати існувати: це існування без життя, яке робить існування вартісним.

Якщо ж, з Божої благодаті, ми будемо боротися до кінця і переможемо в цій славній боротьбі, то друга смерть не торкнеться нас своїм холодним дотиком. Ми не маємо боятися смерті й пекла, бо отримаємо вінець життя, який не в’яне. Як це зміцнює нас у боротьбі! Вічне життя варте боротьби всього життя. Уникнути шкоди від другої смерті — це те, заради чого варто боротися протягом усього життя.

Господи, дай нам віру, щоб ми перемогли, і даруй нам благодать залишитися неушкодженими, навіть коли гріх і сатана переслідують нас по п’ятах!

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував і нас вилікує, ударив і нас перев’яже!" (Ос.0601)

Це Господній шлях зранити перш ніж полікувати. У цьому — щира любов Його серця і впевнена операція Його руки. Він також спершу завдає удару перш ніж перев’язати рани, інакше робота була б сумнівною. Закон приходить перед Євангелієм; усвідомлення потреби — перед її задоволенням. Чи перебуває тепер читач під переконливою й стискаючою рукою Духа? Чи взяв він знову духа неволі на страх (Рим.0815)? Це благотворний початок справжнього євангельського зцілення й перев’язування ран.

Не впадай у відчай, дороге серце, але прийди до Господа з усіма своїми рваними ранами, темними синцями й відкритими виразками. Лише Він один може зцілити, і Йому приємно це робити. Наш Господь покликаний перев’язувати зламані серця, і Він досконало звершує цю справу. Не барімося, але негайно повернімося до Господа, від Якого ми відхилилися. Покажімо Йому наші відкриті рани й благаймо Його впізнати Свою власну працю та завершити її. Хіба хірург зробить розріз і залишить пацієнта стікати кров’ю до смерті? Хіба Господь зруйнує наш старий дім, а потім відмовиться збудувати кращий? Невже Ти коли-небудь навмисно примножував страждання бідних занепокоєних душ? Нехай буде це далеко від Тебе, Господи.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!" (Пс.1610)

Це слово має своє повне виповнення в Господі Ісусі; але воно, з певною відмінністю, стосується й усіх, хто в Ньому. Наша душа не залишиться в стані відокремлення, а наше тіло, хоч і зазнає тління, воскресне знову. Та нині ми хочемо звернути увагу читачів радше на загальний зміст, ніж на конкретне застосування цих слів.

Ми можемо духовно занепасти дуже низько — аж так, що здаватиметься, ніби занурилися в саму безодню пекла; але там нас не буде залишено. Може здаватися, що серцем, душею й свідомістю ми стоїмо вже на порозі смерті; проте ми не можемо там залишитися. Наша внутрішня смерть до радості й надії може зайти дуже далеко; але вона не дійде до своїх крайніх наслідків, до повного тління чорного відчаю. Ми можемо опуститися дуже низько, але не нижче, ніж дозволить Господь; ми можемо певний час перебувати в найглибшій темниці сумнівів, але там не загинемо. Зірка надії все ще на небі, коли ніч найтемніша. Господь не забуде нас і не віддасть ворогові. Тож будемо спочивати в надії. Ми маємо справу з Тим, Чия милість триває повіки. Безперечно, зі смерті, темряви й відчаю ми ще повстанемо до життя, світла й свободи.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен