СЛУЖІННЯ СЛОВУ

"Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, а вони будуть народом Моїм!" (2Кор.0616)

Ось взаємний інтерес: кожен належить один одному. Бог є часткою Своїх людей, а вибрані люди є часткою свого Бога. Святі знаходять у Богові своє найбільше надбання, і Він вважає їх Своїм особливим скарбом. Яке ж джерело втіхи міститься в цьому для кожного віруючого!

Цей блаженний стан взаємної належності веде до взаємної турботи. Бог завжди думає про Своїх людей, і вони завжди думають про Нього. Сьогодні мій Бог звершить усе для мене; що ж я можу зробити для Нього? Мої думки мають звертатися до Нього, бо Він думає про мене. Нехай це буде дійсністю, а не лише визнанням того, що так повинно бути.

Це, у свою чергу, веде до взаємного спілкування. Бог перебуває в нас, і ми перебуваємо в Ньому; Він ходить із нами, і ми ходимо з Богом. Яке це блаженне єднання!

О, даруй мені благодать ставитися до Господа як до мого Бога: довіряти Йому і служити Йому так, як того заслуговує Його Божественність! О, щоб я міг любити, поклонятися, прославляти й коритися Яхве в дусі та в правді — це прагнення мого серця. Коли я досягну цього, то знайду своє Небо. Господи, допоможи мені! Будь моїм Богом, допомагаючи мені пізнати Тебе як мого Бога, заради Ісуса.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?" (Євр.1306)

Оскільки Бог ніколи не залишить і не покине нас, ми можемо бути задоволені тим, що маємо. Адже коли Господь є нашим, ми не залишимося без друга, без скарбу й без притулку. Це запевнення може зробити нас цілком незалежними від людей. Під таким високим покровительством ми не відчуваємо спокуси принижуватися перед людьми й просити в них дозволу жити власним життям; навпаки, ми сміливо говоримо те, що маємо сказати, і не боїмося заперечень.

Той, хто боїться Бога, не має боятися нічого іншого. Ми повинні мати такий благоговійний страх перед живим Господом, щоб усі погрози найгордіших переслідувачів діяли на нас не більше, ніж свист вітру. У наші дні люди не можуть зробити нам стільки зла, скільки могли за часів, коли апостол писав ці слова. Катівні та вогнища вже вийшли з ужитку. Велетенський Папа більше не може спалювати паломників. Якщо послідовники неправдивих учителів намагаються завдавати болю жорстокими насмішками й презирством, ми не дивуємося цьому, бо люди цього світу не можуть любити небесне насіння. І що ж тоді? Ми повинні зносити зневагу світу. Вона не ламає кісток. З Божою допомогою будьмо відважними: нехай світ лютує, якщо хоче, але ми не будемо його боятися.

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен

"Ґад на нього юрба нападатиме, та він нападе на їх п’яти (переможе вкінці)." (Бут.4919)

Дехто з нас був подібний до племені Ґада. Наших супротивників певний час було надто багато для нас, вони нападали на нас, мов ціла юрба. Так, і на якийсь момент вони нас перемогли; вони дуже раділи своїй тимчасовій перемозі. Але цим вони лише довели, що перша частина родинного благословення справді належить і нам, бо люди Христові, подібно до Ґада, матимуть юрбу, яка їх перемагатиме. Така поразка дуже болюча, і ми впали б у відчай, якби вірою не трималися другої частини батьківського благословення: "Він переможе вкінці".

"Усе добре, що добре закінчується", — сказав поет цього світу, і сказав правду. Війну слід оцінювати не за першими успіхами чи поразками, а за тим, що станеться "вкінці". Господь дасть правді та праведності перемогу "вкінці"; а як казав пан Баньян, це означає — назавжди, бо після кінця вже нічого не може бути.

Те, чого ми потребуємо, — це терпелива наполегливість у добрих справах і спокійна довіра до нашого славного Головнокомандувача. Христос, наш Господь Ісус, хоче навчити нас Своєму святому мистецтву тримати обличчя, мов кремінь, і пройти через працю чи страждання до кінця, поки не зможемо сказати: "Звершилося". Алілуя! Перемога! Перемога! Ми віримо цій обітниці: "Він переможе вкінці."

ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен