"Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу." (Іс.6613)
Материнське втішання! Ах, це сама ніжність. Як мати входить у горе своєї дитини! Як притискає її до своїх грудей і намагається прийняти весь її смуток у власне серце! Дитина може розповісти їй усе, і вона співчуватиме так, як ніхто інший. З усіх утішителів дитина найбільше любить свою матір, і навіть дорослі чоловіки знаходили, що так воно і є.
Чи ж Яхве зволить виконувати роль матері? Це справжня доброта. Ми легко сприймаємо, що Він є Отцем; але чи буде Він і Матір’ю? Хіба це не запрошує нас до святої близькості, до щирої довіри, до священного спокою? Коли Сам Бог стає "Утішителем", жодна скорбота не може довго залишатися. Розповімо Йому про свою біду, навіть якщо ридання й зітхання будуть нашим найпершим вираженням. Він не зневажить нас за наші сльози, наша мати ж не зневажала. Він зважить на нашу слабкість, як робила вона, і усуне наші провини, тільки набагато певнішим і безпечнішим способом, ніж могла зробити мати. Ми не будемо намагатися нести своє горе наодинці: це було б недобре для Того, Хто такий лагідний і добрий. Почнімо день із нашим люблячим Богом, і чому б нам не завершити його в тій самій компанії, адже матері не втомлюються від своїх дітей.
ЧЕКОВА КНИЖКА ВІРИ Ч.Г. Сперджен
